Стрітеня Господнє

Стрітення - свято, в якому переплелися біблійні легенди і язичницькі вірування. З давніх часів вважалося, що в цей день зустрічається зима з весною

Свічка - головний атрибут Стрітення

З відкритих джерел

Християни східного обряду 15 лютого відзначають
Стрітення Господнє - одне з 12 головних церковних свят.

Слово "стрітення" на старослов'янській мові означає
"зустріч", а друге значення цього слова - "радість".
Свято Стрітення Господнього було встановлено на честь
 зустрічі немовляти Христа з праведним 
старцем Симеоном та пророчицею Анною.
За старозавітним звичаєм на 40-й день після народження Ісуса
 батьки принесли свого первістка в Єрусалимський храм,
щоб присвятити його Богу. Там його, згідно з Євангелієм,
 зустрів 360-літній старець Симеон, якому було провіщено,
що він не помре, поки не побачить Спасителя, який з'явився на світ.

Взявши на руки Ісуса, Симеон Богоприємець заявив, що
цей малюк стане Спасителем роду людського.
Таким чином, Стрітення, або Принесення в
храм, вважається знаковою зустріччю Старого
та Нового Завіту і знайомством людства з новим Месією.

Також у Храмі до Марії і її сина підійшла 84-річна вдова,
 яку всі називали Анна-пророчиця. Глянувши на малюка,
старенька так само визнала в ньому сина Божого і
майбутнього Спасителя.

За даними церковних істориків, перші згадки про це
свято зустрічаються ще у творах християнських святих
 III і IV століть, урочисте ж святкування
Стрітення Господнього у всій Візантійській
імперії було встановлено за царювання імператора
 Юстиніана у 542 році.

Стрітення символізує зустріч Старого і Нового
Завітів. У народному побуті Стрітення здавна
сприймається як зустріч зими з весною.

У стародавніх слов'ян 15 лютого також називали
Громницею - вважалося, що це єдиний зимовий день,
 коли може статися грім. За традиціями в цей день
розпалювали біля доріг величезні багаття. Згодом цей
 ритуал перетворився на звичай виготовлення на
Стрітення громової свічки або "громниці".

Освячені на Стрітення свічки запалювали і
ставили під образами під час грози, щоб вберегти
людей від грому й вогню. Також громовицю запалювали,
коли виникали труднощі при пологах, коли в селі
траплялася пожежа або катаклізм, при нападах епілепсії
у людини або для того, щоб забезпечити тому, хто
при смерті, безболісний перехід в інший світ.

Громова свічка зберігалася за іконами. Яка б не
траплялася в сім'ї подія — радісна чи сумна —
запрошувався священик, який служив молебень і
запалював її. Втім, свічка не згоряла до кінця,
її періодично відновлювали - нарощували і користувалися
чарівним вогнем лише в найбільш важливих випадках.

Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали
до звичайної води. За повір'ями - така вода цілюща:
лікує рани і внутрішні захворювання, рятує від "злого ока",
 відьми, вовкулаки. Нею кропили вояків перед боєм та
чумаків перед походом, пасічники окроплювали нею вулики
на початку сезону, а господарі - худобу під час першого
вигону на пасовище.

Наші предки помічали: якщо на Стрітення з даху вода капає,
то зима ще довго буде триматися. Якщо у цей день буде
 сонце, чекай суворих морозів. Снігопад віщує дощову
 весну, ясний захід – припинення сильних морозів.
Ясна і тиха погода обіцяє хороший врожай.

ДеньСвятого Валентина

Історія Дня Святого Валентина

Червоні сердечка і маленькі крилаті купідончики з дитячими посмішками у вітринах магазинів, червоні троянди та повітряні кульки у вигляді сердечок і листівочки з написом «Я тебе люблю!»... Відношення до цього свята у всіх різні і іноді навіть прямо протилежні. Хтось вважає, що для прояву своїх почуттів зовсім необов´язково було вигадувати якесь свято. Для когось – це привід для знайомства.

Хтось чекає в це свято Дива (так-так, саме з великої літери!). Адже сьогодні все можливо, правда? А комусь це свято подобається тому, що це черговий привід повеселитися. :) Хтось вірить у нього по-справжньому, хтось - ні. Так чи інакше, хочемо ми цього чи ні, але це свято існує вже багато століть. Хочете дізнатися, з чого все це почалося? Тоді читайте далі. 

Є кілька версій виникнення свята Всіх Закоханих. 

Про Валентина, що дав святу своє ім´я, відомо небагато. Кажуть, що він жив у III столітті н.е., в римському місті Терні. За одними даними, він був простим християнським священиком, інші легенди зводять його в ранг єпископа. За сукупністю даних можна з достатньою впевненістю припустити, що Валентин був відносно молодий, гарний собою, добрий і чуйний. Є відомості про те, що, поряд з основною професією, Валентин займався природничими науками та медициною. 

Час життя і діяльності Валентина збігся з часом правління римського імператора Клавдія II, який дуже шанував військову доблесть прославлених римських легіонів і не дуже жалував християн. Для збереження військового духу імператор видав указ, що забороняє легіонерам одружуватися, бо вступивши у шлюб занадто багато часу вони проводять в сім´ї і зайняті думками не про благо імперії і військову доблесть. 

Не боючись імператорського гніву, молодий християнський священик Валентин продовжував таємно вінчати закоханих легіонерів. Згідно з деякими даними, його заступництво закоханим простиралося ще далі - він мирив посварених, писав любовні листи за недорікуватих і тупуватих вояків, дарував молодим парам квіти. 

Зберегти все це потай не було ніякої можливості, а оскільки Римська імперія славилася своєю повагою до законів (донині ми багато в чому живемо по Римському Праву), день у день хмари збиралися над головою священика. Наприкінці 269 року н.е. грянув грім - Валентин був узятий під варту, а незабаром був підписаний указ про його страту. 

Легенда огортає романтичним флером і самі останні дні життя Валентина. Згідно одним уявленням, в нього закохалася сліпа дочка тюремника. Валентин, як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (13 лютого) прислав їй зворушливий лист. За іншою версією, Валентин сам закохався в прекрасну дівчину, та ще, користуючись своїми медичними знаннями, в очікуванні страти вилікував її від сліпоти. 

Як все було насправді, ми не знаємо і вже ніколи не дізнаємося, але безсумнівно одне - молодий християнський священик дійсно загинув в ім´я Любові. І цієї Любові було йому відпущено багато на одне його коротке життя - любов до Бога, любов до прекрасної дівчини, любов до людей взагалі, яким він допомагав і як священик, і як лікар, і як просто прекрасна людина з величезною душею, яка творить добро. 

Не дивно, що про Валентина не забули й обрали заступником Усіх Закоханих. Як християнський мученик, що постраждав за віру, він був канонізований католицькою церквою. У Західній Європі день Святого Валентина відзначається з ХІІІ століття, в США з 1777 року. Тепер і у нас стало одним святом більше, хоча на Русі було своє свято закоханих. Воно відзначалося восьмого липня і було пов´язане з легендарною історією любові Петра та Февронії. 

Створення першої валентинки приписується Чарльзу, Герцогу Орлеанському (1415 рік), сидячому в цей час у в´язниці, в одиночній камері, який вирішив боротися з нудьгою шляхом писання любовних послань власній дружині. Проте найбільшого розквіту валентинки досягли у вісімнадцятому столітті. 

Тепер під "валентинкою" розуміються вітальні листівки у вигляді сердечок з найкращими побажаннями, освідченнями в коханні, пропозиціями руки і серця або просто жартами, які не підписують, і одержувач повинен сам здогадатися, від кого вони. Крім них люди дарують своїм коханим троянди (оскільки вважається, що вони символізують любов), цукерки-сердечка та інші предмети із зображеннями сердець, птахів і, звичайно, справедливо визнаного символу Дня Святого Валентина - маленького крилатого ангела Купідона.